Увійти на сайт

Увійди на сайт, використовуючи одну з соцмереж:

×
Ты вже проголосував за цей відгук
Нагору


Огляди

Історія пива. Частина ІІІ

Гастровиномаркет «WINETIME»

Адрес:
вул. Головна, 37
Телефон:
095 276-56-43, (0372) 57-17-55
Плануючи на початку серпня невеличкий екскурс в історію пива, ми і подумати не могли, наскільки далеко може завести подібний літопис! Врешті, фактично на місяць пиво одноосібно окупувало розділ «Статті» на сайті.
2 липня 2015 в 22:16
656 переглядів

Цього разу ми пропонуємо Вам вже третю частину історії, після якої, сподіваємось, пиво нарешті «дозволить» нам повернутися до вина… :) 


Попередня частина: 

Історія пива. Частина ІІ 

Отже в епоху Середньовіччя доля пива насамперед залежала від монахів і алхіміків. Під покровом Церкви створювали більшість пива тих часів – монастирі були центром розвитку і вдосконалення, поширення і популяризації хмільного напою.

До речі, хмільним середньовічне пиво стало далеко не одразу – прихильники всіляких трав’яних сумішей у пиві досить довго не пускали хміль в широке використання, прикриваючись найрізноманітнішими міфами. Чого тільки не розповідали про хміль, мовляв, перекреслює всю користь від пива, вбиває смак, спричиняє хвороби, накликає злих духів і т.п.  А хміль, тим не менше,  неминуче вростав у пивний світ. Спочатку це були поодинокі спроби та експерименти VIII – X століть, та поступово союз пива і хмелю стає все міцнішим і очевиднішим. Гіркуваті хмільні нюанси в смаку можливо і справді подобались не всім, але здатність хмелю продовжувати життя пиву не лишала жодних шансів поборникам грюйтів*.

*Прим. Gruit – ортодоксальне пиво, що завдячує своєю ароматикою не хмелю, а трав’яним сумішам… 

Безкінечно не могла тривати і церковна «монополія». Пиво після богослужіння, то був, звісно,  гарний «хід», але така вже вона, людська природа – хотілося більше і, бажано – без «посередництва» Всевишнього. Потихеньку глибокими, темними ночами справа закипіла в оселях найбільш допитливих і непокірних. До монастирів, ясна річ, чутки доходили, одначе аж надто через це ніхто не переймався – масштаби не ті.  Але, якщо на перших порах усе це домашнє пивоваріння і справді виглядало до непристойності жалюгідно, то, змінивши кілька поколінь, ближче до XIV-XV століть такі от маленькі «експериментатори» перетворились у цілком собі реального конкурента Церкви. Адже йшлося вже не просто про власні потреби і «друзів пригостити», але і про бажання на тому заробляти.

У Німеччині, Чехії, Англії, а поступово і в інших країнах Північної Європи поруч із своїми невеличкими пивоварнями люди взялися відкривати трактири та таверни, з’являлися нові рецепти, трактування і правила. Приміром, до кінця XV ст.. в одному лише Гамбурзі працювало вже  близько 600 сімейних пивоварень.Все частіше пивовари почали об’єднуватись у гільдії, аби захищати свої права, стежити за якістю улюбленого напою і розвивати його. Набирав обертів пивний експорт.

Трав’яне і хмільне, у невеличких приватних пивоварнях і монастирях - пиво знову і знову відкривало нові горизонти. Зокрема, у середині тисячоліття набули поширення погреби-льодовики - німецькі пивовари виявили, що в умовах низьких температур можна зручно для себе змінювати «сценарій» бродіння,  тим самим рятуючись від проблем і безгрошів’я теплого сезону. В муніципальному звіті міста Наббурга, до прикладу,  йшлося: «Зазвичай пиво виготовляють методом теплого бродіння, але в 1474 році вперше його зварили методом низового холодного бродіння, аби таким чином зберегти частину пива на літо…» Пиво зварене таким способом сьогодні називають Лагером. Тоді це були лише перші його «кроки», і потрібно було ще не одне століття, аби всерйоз заявити про себе світу. Тим не менше, то був хоч і довгий, але тріумфальний шлях, адже нині Лагер – найпоширеніший у світі тип пива (близько 80% виробництва в масштабах планети).

Ще один цікавий момент тих часів, що його неодмінно потрібно відзначити – наказ Вільгельма V Баварського та Людвіга X, згідно якого із 1516 року рецептура місцевого пива отримала чітке формулювання із трьох складових: ячмінний солод, хміль та вода. Документ відомий, як «Заповідь чистоти». Усе було досить суворо і категорично, мовляв, більше ніяких неоднозначних експериментів і незрозумілих смертей від пива, хочете бути у «грі» – дотримуйтесь правил. Ці правила стали визначальними в контексті стилю і якості баварського пива. До слова, їх в Німеччині дотримуються і сьогодні. 

Тим часом англійці попивали рідний Ель, втім аж настільки пристрасної любові до пива, як у німців у них не було. До появи Портера.

Хоча…

Ще до  Портера пристрасть було розгорілася навколо джину.  Причому настільки сильна і настільки швидко, що народ просто масово спивався. Уряд був змушений реагувати. Переглянуті податки і, як наслідок, потрійна ціна на джин – швидко охолодили ситуацію. Пиво – єдине, що лишилося для масового споживача. Однак після джину традиційний Ель таки «надихав» не надто. Потрібно було щось інше, нове. Ось так, шляхом спроб і помилок англійці знайшли по-справжньому своє. У 1722 році Джордж Харвуд зварив перший Портер – пиво, що йому судилося стати народним.

Вже в 1726 році мандрівник Cesar de Saussure писав:

«Чи можете ви повірити у те, що хоча води в Лондоні достатньо і вельми непоганої якості, її абсолютно ніхто не п'є? Нижчі класи, навіть жебраки, не знають, що це - втамовувати спрагу водою. У цій країні нічого крім пива не п'ють, і пиво виробляється різної якості. Слабке пиво  - це те, що п'є кожен, коли відчуває спрагу. Інший тип пива називається портер, що означає «носильник», тому що величезна кількість цього напою споживається робочим класом. Це повне і сильне пиво, і ефект, якщо його достатньо багато випити, такий же, як від вина; цей портер коштує три пенси за кухоль. У Лондоні, дуже велика кількість пивних, де нічого крім цього пива не продається…  Кажуть, що для виробництва пива в Англії витрачається більше зерна, ніж для виробництва хліба».

Спочатку основу Портера складали світлий, червоний, чорний та коричневий Елі, а ось класичний темно-коричневий Портер з’явився фактично ще через століття – із вдосконаленням технологій піджарювання солоду.  До речі, найміцніший із Портерів - Стаут згодом дуже полюбили в Ірландії, де він отримав нове «прочитання» і, у підсумку – всесвітню популярність.

Останні кілька століть для пива, як і майже для всього в нашому світі, запам’яталися масштабними технічними новаціями і перетином ледве не усіх можливих кордонів та меж.  Завдяки своїй властивості залишатися в «тонусі» довше за питну воду, вже в XVIII-XIX століттях пиво активно подорожує океанами й континентами, рятуючи від спраги і голоду в відповідальний момент і, безперечно, покоряючи серця мільйонів, не залежно від мови, світогляду, статі чи кольору шкіри.  Тим паче, що паралельно хмільний напій стрімко розвивається і змінюється, відмінно балансуючи між різними кондиціями і стилями. І навіть знову змінюючи світ довкола. 

Приміром, якраз міркуючи над темою, чому пиво псується, Луї Пастер в середині XIX століття натрапляє на слід бактерій. Ось що, як виявилось, ставило палки в колеса людству протягом тисяч років. Якщо пиво могло «занедужати» під впливом бактерій, то чи не відбувалося те ж саме і з людьми? Так! Народжувалась мікробна теорія, що зрештою лягла в основу сучасної медицини.  Проблема нарешті переросла із площини боротьби зі злими духами, у більш прогнозовану і прозаїчну. З’явився ряд різноманітних препаратів і вакцин, врешті-решт, люди елементарно частіше стали мити руки.  Конкретно ж пивний світ отримав нарешті повноцінне розуміння, як солодовий цукор перетворюється в алкоголь і вуглекислий газ. Дріжджові грибки були «розсекречені», а для боротьби з бактеріями стали застосовувати пастеризацію. Більше того, трішки згодом Еміль Хансен знаходить метод виведення і розмноження чистих дріжджових культур. Процес пивоваріння стає ще більш контрольованим і ефективним...

Що далі занурюєшся у «біографію» пива останніх кількох століть, то більше розумієш, скільки додаткових акцентів ще варто було б зробити і скільки тем потребують окремого огляду. Словом, до хмільних історій ми ще неодмінно повернемось. 





Популярное в блоге





Нет комментариев