Увійти на сайт

Увійди на сайт, використовуючи одну з соцмереж:

×
Ты вже проголосував за цей відгук
Нагору


Огляди

Наталя Малик: «Коні – найкращий антидепресант»

«Выходной» продовжує спілкуватися з цікавими та відомими людьми Чернівців. Цього разу нашим співбесідником стала співвласниця клубу верхової їзди «Прованс» Наталя Малик.
30 вересня 2014 в 21:10
1951 просмотр
      З початку серпня чернівчани мають змогу покататися верхи на конях та сходити на сеанс іпотерапії, і при цьому не виїжджати за місто. Такі умови у своєму клубі верхової їзди «Прованс»  створили сестри Наталя та Тетяна Малик. «Выходному» вдалося поспілкуватися з однією із власниць – Наталею. Дівчина розповіла про особливість коней та причини, через які їх варто любити.
- Чи пам’ятаєте, як вперше знайомилися з кіньми? 

- Це було три роки тому у приватному комплексі мого батька. Там є стайня, в якій налічується більше п’яти голів. Спочатку я з сестрою туди просто приїжджали дивитися на коней та насолоджуватися відпочинком, але згодом завдяки нашому інструктору Євчуку Василю Васильовичу ми дізналися про кінний спорт, почали ним займатися. Тоді я вперше познайомилася з Хмарою (кличка коня, - автр.). Займалися ми по 45 хвилин на корді (довгий повід, за допомогою якого тренер контролює коня, - автр.). Але цього, на наш погляд, недостатньо. Там не було хороших умов - це було поле. Також не було спортивної амуніції. Захотілося більше – відкрити клуб верхової їзди. Для цього нам потрібна була велика територія. Вагомою перевагою для нас стала власна територія, яка підходила для клубу. Отак по-тихеньку і почалося будівництво.
- Коли Ви обирали справу, якою займатиметеся в майбутньому, тоді існували ще альтернативи чи відразу виділили для себе тільки верхову їзду? 

- Я хотіла виділитися. У мене така натура: я не можу бути як усі. Перукарні, аптеки і тому подібне – не моє. Моє – це все те, що поєднано з кіньми, природою і гармонією. Я довго займалася йогою, тому знаю, що таке гармонія і що таке поєднання природи і людини. Тому й вирішила, що саме цей напрямок діяльності буде мені близький.
- Чому свій клуб верхової їзди назвали саме «Прованс»?

- Довго думали над назвою клубу. Були варіанти «Золота підкова», «Білий кінь» і ще безліч... Але раптом ми з сестричкою згадали, що дуже любимо південь Франції. Саме там росте лаванда і саме там знаходяться наші улюблені лавандові поля. І цей стиль… білий пісок, біле дерево - вінтаж, кантрі і їх поєднання. І характерні для цих стилів меблі нам дуже подобаються. Тому ми вирішили, що наш екстер’єр буде у білих тонах та прикрашений лавандою.

- Чому розташували клуб у Чернівцях, а не, як популярно, за містом?

- Знову ж таки - через те, що тут у нас була своя територія. Це дуже великий плюс.
- Скільки коней зараз є?

- Пять своїх, один приватний і два поні.
- Якої вони породи?

- Більшість української верхової: орлово-торійська, арабо-тракененська. Тобто верхово-упряжні коні. Вони не спортивні, а наполовину упряжні. Ми обрали саме їх, тому що ці лошаки найкраще підходять для спокійної їзди, а головне – ідеальні для навчання вершників, які тільки починають захоплюватися кінною їздою. Тому що коні спортивної породи, як правило, темпераментні та емоційні. З ними важче навчати вершників. Тим паче, щоб зберігати дух «Провансу» потрібні спокійні лошаки. Якраз наполовину упряжні коні відповідають таким вимогам.
- Ви даєте коням клички? Як Ви їх називаєте і чому саме так?

- Лео народився в нас. Тут його мама і тато. Тому кличку утворили від поєднань перших букв імен його батьків: Лата і Орлик. Також є Хмара. У неї свій дух, свій характер. Хмара може бути емоційна і в той же час і спокійна. Банкір – наш улюблений кінь. У ньому дуже багато вогню. Та і кличка говорить сама за себе. Карата нам подарували з таким ім’ям. А Карін приїздив з Румунії вже з паспортом та ім’ям.
- Кожен кінь має свій характер і темперамент. Є якийсь особливий підхід до кожного?

- Ласка. Як і до всіх тварин, як і до маленької дитини. Хоча і дисципліна повинна мати своє місце. Як говорять: «Метод кнута и пряника». Але, хочу сказати, і кнут має бути ніжний. Тому що у тварин також є емоції. А для того, щоб зрозуміти характер тварини, треба з нею позайматися, походити, довго придивлятися. Багато залежить від того, які ніздрі в коня, вуха, примруження. Щоб полагодити з конем, треба добряче ним позайматися. Не роки, звісно, але довгенько.
- Скільки у клубі інструкторів?

- Троє, вони добре відомі в Україні. Кондратенко Володимир Харитонович – майстер спорту міжнародного класу. Він ще в часи СРСР був титулованим спортсменом, вершником. Володимир Харитонович у нас дуже досвідчений. Ще одним інструктором працює його син – Кондратенко Юрій Володимирович - кандидат у майстри спорту, титулований спортсмен відомий в українському спорті. Також професійним інструктором є Василь Васильович Євчук. Він спеціалізується на іпотерапії (лікування конем –автр.), займається оздоровчими методиками.
- У Вас вже були випадки іпотерапії?

- Поки що у нас ще не має лікаря, тому не приймаємо дуже хворих людей. Лікуємо захворювання середньої важкості та займаємося оздоровленням. Коли лікар дозволяє певні рухи, тоді хворий займається з інструктором на Каріні без сідла - так людина краще відчуває рухи і тепло коня; працюють всі м’язи і відчуття.
- Плануєте купляти ще коней та запрошувати більше інструкторів?

- Так, ми плануємо. Було б нам непогано купити спортивного коня, бо саме на такий вид є попит, тому розширення конюшні точно буде. Щодо інструкторів – то наші цілком справляються.
- Як в такий молодий вік зуміли відкрити власний бізнес?

- В теперішній час досить важко відкрити такий бізнес самостійно. Ми з сестричкою зробили все за допомогою батьків. Вони нам допомагають, підтримують, підказують. І фінансово допомагають, і вірою і думкою.
- Виходить, що це вже сімейна справа?

- Так. Батьки також цим займаються, їм приємно. Я бачу, що тут вони відпочивають. А зараз не так часто можна зустріти людей, які б водночас і виконували робочі обов’язки і відпочивали.
- А пам’ятаєте день відкритя? Що тоді відчували? Хвилювалися?

- Так! Дуже. Я пів дня не пам’ятаю, що було. Думками я була в одному місці, а тілом зовсім в іншому. Дуже хвилювалася, бо хотіла, щоб все всім сподобалося. Я зовсім не хвилювалася за манеж, бо повністю довіряю своїм інструкторам. Натомість я переймалася за фуршет, ведучу і всі організаційні моменти. Рада, що відбулося все гарно. Ми не спрямовуємо нашу діяльність на те, щоб отримати дуже великий прибуток. Розуміємо, що це не той бізнес, на якому можна отримати шалені гроші. Просто радіємо, що люди приходять до нас, гарно відгукуються і залишаються задоволені. Я коли бачу ці щирі посмішки дітей, коли вони розповідають своїм матусям, що написали твір про коника. Ті очі горять.. оце справді допомагає. Головне, щоб людям це подобалося і приносило користь.
- Коні є для Вас джерелом спокою?

- Так. Була напружена атмосфера, зайшла в конюшню і стала з ними говорити. Вони все відчувають: коли добре, коли погано. Стою біля Банкіра, розповідаю, а в нього очі сумні-сумні. І моя мама так з ними спілкується, і тато. Тата вони особливо відчувають. Він тільки крок в конюшню зробить, а вони зразу кричать, радіють. Він їх балує - цукром годує. Коні – найкращий антидепресант. Це як кота вдома мати: тільки приходиш, а вже стає краще.

- За ці півтора місяці були вже якісь цікаві випадки?

- Так, звісно. Одного разу Карін вирішив прилягти о 15 годині на манежі з клієнтом (сміється, – автр.). То був серпень, спека, його вивели на найспекотніше місце. Добре, що вершниця вже вміла їздити. А то вони їздили-їздили, а він все нижче на коліна опускався, а потім взагалі ліг. Вершниці довелося спригнути в пісок, бо Каріну спекотно стало. Як і людина – має свій характер. Також він може білки налякатися. І Хмарка її, до речі, також боїться (сміється, – автр.). Це все сприймається якось з посмішкою. Ми розуміємо, що це не той вид спорту, який можеш повністю контролювати. Це не м’яч, який зловив і тримаєш в руці. Кінь – це жива істота. Його поведінка частково залежить від вершника, але і кінь має свою силу, він все відчуває і може показати свою природу.
- Як відпочиваєте у вихідні?

- Мої вихідні тепер тільки у клубі верхової їзди. Я 2 роки після закінчення університету себе шукала і шукала, хотіла бути і державним реєстратором, і страховим агентом. Розуміла, що це все не те і не так. А тут я розвиваюся і вкладаю в це душу. Я творча натура, мені тут подобається. Тому весь свій час я присвячую цьому місцю.
- Що вас надихає на постійну працю? Чи не важко?

- Не важко. Це приносить задоволення. Що надихає? Мабуть, коли ти бачиш результат. Тоді ти вже хочеш іншого. Коли ти бачиш, що люди задоволені, ти думаєш, що зробити ще. Дивлюся на фотосесії і бачу ще ідеї, стиль, починаю видумувати інше. Я не закінчувала курсів.. мабуть, це є десь всередині і воно проявляється тільки зараз.
- Який у Вас девіз по житті?

- В мене їх багато. Зараз, мабуть, «Тільки вперед, не оглядаючись назад». Планувати, звісно, треба, але найголовніше - бути тут і зараз. Не потрібно будувати ілюзій, просто варто насолоджуватися тим, що є тут і зараз.




Популярное в блоге





Нет комментариев