ВАНЯ ВЕЛИЧКО: ДИЛЕР ХІП-ХОПУ

У «follow me»  йому відмовити просто неможливо, адже у танцюриста стільки здобутків!  Іван зайняв 4-те місце у Лас-Вегасі серед 260 учасників зі 160 країн, виборов призові місця на змаганнях у Польщі, став переможцем в складі формейшин володарів  «Гран-прі в Італії», але це ще не весь список успіхів танцюриста. З 2010 року хіп-хопер заснував власну школу танців «MoveON», завдяки чому зараз пришвидшує серцебиття сотням учнів.

«Выходной»  поспілкувався з Іваном, який поділився своїм секретом успіху та розповів про танці, які абстрагують від усього навколо.

- Що запалює тебе до танців і що відчуваєш, коли танцюєш?

До танців мене запалюють люди, а особливо мої учні. До моменту, коли я створив школу, танці були просто хобі, а з часом воно переросло в щось більше. Я відчуваю себе в своєму середовищі, відчуваю, що це моє. Відриваюся від реальності і забуваю що, як і де. Під час танцю емоції просто зашкалюють!

- З чим ти можеш порівняти ці емоції?

- Мммм… Це вже якесь таке питання… дуже особисте (сміється, - авт..). Насправді танець – це така річ, яку повинен відчувати кожен. Танцювати можна навіть перед незнайомими людьми, так деколи простіше, ніж перед друзями. Але я… Я хвилююся завжди! Проте коли виходжу на сцену і роблю  ЦЕ, тоді включаюся і забуваю геть про все на світі. Я підсів на танці, як на наркоту. І це така наркота, яка заставляє рухатися і пришвидшує серцебиття.

- Ти танцюєш з семи років, а з кількох саме хіп-хоп?

- Десь з 99-го року, але! Вперше я танцював не хіп-хоп, а реп. Я думав, що танцюю реп, тому що вчителька нам казала: «Ви танцюєте реп». Згодом, звичайно, зрозумів, що реп - взагалі не танці, але той час пригадую з посмішкою на обличчі.

- Як знайшов себе, було важко під час вибору стилю танців? 

- Колись я обрав бальні танці, але потім хіп-хоп обрав мене. Так склалися обставини: після маленької неприємності в житті – ДТП -  я не міг згинати ноги, мене боліла спина. Після цих подій  залишив для себе тільки один напрям – хіп-хоп культуру, яку зараз і розвиваю.  Хіп-хоп у кожного свій, і в мене свій хіп-хоп. Його я знайомлю з  людьми, дарую його, як безкоштовні наркотики.

- Взагалі важко викладати? Як знаходиш спільну мову з дітьми, які навчаються у твоїй школі «MOVEON dance studio»?

- Треба любити дітей. Якщо приходиш без настрою, то вони швидко це помічають; бачать, що ти цим не гориш. Я люблю людей, мабуть, тому в мене виходить ладити з дітьми. Я хочу навчити їх доброти. Зараз багато лихих, заздрісних людей; людей які ведуть нездоровий спосіб життя. Всі мої учні знають, що якщо вживаєш алкоголь, то на тренування нема чого приходити. Всі ми маєм справи з алкоголем. Але треба чітко відділяти тренування від віпочинку. Адже на першому треба добряче працювати, докладати максимум зусиль. А на відпочинку, звісно, можна побалувати себе алкоголем, але тільки розумною дозою.

- Який учень у тебе наймолодший, а який найстарший?

- Наймолодшому учню 3 рочки, а найстаршому - 50. Вони навчаються у своїх вікових групах, за створеною для них програмою. Маленькі дітки виступають всі, показують основи хіп-хопу, а інколи навіть і важкі рухи. От виступ дорослих – справа кожного! Дехто виступати хоче, мовляв, все життя мріяли, тільки не встигли втілити свої бажання під час молодих років, а інші кажуть, що танцюють,  щоб підтримати свою емоційну та фізичну форми.

- Чи мрієш про те, щоб хтось з учнів перетанцював тебе?

- Це ціль мого життя, тому що я поставив на перше місце викладацьку діяльність, а не свою кар’єру танцівника.  Мрію  разом з учнями виграти чемпіонат України, щоб вони мали змогу безкоштовно поїхати в Лас-Вегас. Це єдиний правильний чемпіонат,  який виграєш і просто зриваєш джек-пот. В Лас-Вегасі можна отримати неоціненний досвід, щодня спілкуватися з такими людьми, які не так часто приїжджають у Чернівці показувати майстер-класи. Минулого року я був там, знаходився з людьми, які знімалися в «Шаг вперёд 5», спілкувався з ними на своєму  ламаному англійському, брав майстер-класи, а зараз буду на них дивитися на екрані кінотеатру. Я хочу, щоб і мої діти так само відчували цей рівень і прагнули до нього. І, до речі,  коли я переміг у тих людей у штатах, в яких майстер-класів більше, ніж у мене занять у залі, я зрозумів, що чогось вартую і можу чогось навчити тут. На сьогодні з моїх учнів ще ніхто не досягнув такого, як я, але є талановиті діти, які вже довго працюють і показують результати. Ними я і пишаюсь. 

- А є дуже талановиті учні, яким не потрібно довго працювати, навпаки, вони все схвачують швидко?

- Як правило, по 1-2 дитині в кожній групі.  До речі, в мене колись було 12 груп, це було моє пекло. Зараз я розділив групи по інших викладачах, а собі залишив дві.  Так от:  такі дуже талановиті діти довго не залишаються в танцях. Вони швидко запалюються чимось іншим і починають займатися тим. А тим дітям, які старанні, треба не 1 тренування, а 10. Вони не пропускають заняття, більше їздять, займаються серйозно. І я це більше ціную.

- Яким ти був на початку «треш»?

- Я б не сказав, що в мене все виходило. «Терпение и труд все перетрут».

- Від чиїх треків ти мимоволі починаєш притупцьовувати ногою?

- Ще з дитинства  дуже люблю Eminem, зараз крутий Jay Z. Та і взагалі тепер  є багато діджеїв з нашої країни та і з інших, які роблять справді якісну музику, під яку можна «насипати». Тобто танцювати, але ми називаємо це «насипати». 

- У хіп-хоперів ще багато сленгів?

- Багато, але в нас більше жестів, тому що під час танцю набагато простіше показати жестом, як бі-бой зробив: круто чи, навпаки, погано. А серед слів… «треша» – це  тренування, «джемити» – танцювати один проти одного або в колі, «батл» – танцювати один проти одного і т.д..

- Чи часто буває, що ти йдеш вулицею, чуєш музику і мимоволі починаєш «насипати»?

- Якщо на вулиці є якісь «джеми», вуличні танцівники, а в мене є час, то я ніколи не проходжу мимо. Чи сам, чи з командою завжди починаю танцювати.  От нещодавно були у Львові, біля кав’ярні  хлопці, в яких була гітара, скрипка і барабани, грали класику. А ми танцювали хіп-хоп. Вони вже  підлаштувались під нас, і ми разом робили клас.

- Любиш подорожувати?

- Шалено люблю і хоча б раз в рік кудись виїжджаю. Але тут є фінансова сторона питання. Як варіант – автостоп. Просто взяти рюкзак і кудись податися – це моя мрія. От піти на вокзал, взяти квиток на перший потяг і куди перший рейс - туди й вирушити. І так наступний, наступний, наступний. Планую це зробити самому, без будь-кого. Але зроблю це вже тоді, коли всі проекти працюватимуть без мене. А це десь ще рік. А до того часу у друга буде парубоцька вечірка, тому буду підкорювати Одесу.

- Яка в тебе мрія?

- Ой, я маю декілька мрій…  Основна - створити Будинок мистецтв. Один заклад некомерційного характеру, який вміщує в собі все. Суть його: якщо ти талант, то на тобі все. Тобто за свій талант і працю людина має отримувати винагороду.  Це має бути щось на кшталт університету і стипендії.  Тут має бути концерт-хол, хостел для танцівників, які приїжджають здалеку. Так утворюється своя «тусовка», де панує побутова атмосфера. Під час таких посиденьок набагато все легше сприймається і вигадується. Але цей Будинок мистецтв  спеціалізуватиметься не тільки на танцях. Наприклад, тобі 60 років і ти хочеш навчитися грати на скрипці.  Так на тобі групу таких ж людей, інструмент, - розвивайся, твори у приємній атмосфері.

Наступна мрія – разом з учнями виграти чемпіонат України, щоб безкоштовно поїхати в Лас-Вегас. Тому що  мої учні, я можу сміливо сказати, - кращі на Західній Україні. Вони виграють на всеукраїнських змаганнях перші місця. Вони варті поїздки, але про це я вже згадував.

І ще моя мрія – це створення сім`ї. Хочу дружину, двох-трьох діток. Мрію бути молодим батьком. Я бачу, як їх одягаю, вчу стильно себе поводити, але що я точно не робитиму з дітьми  - це балувати. 

- На танці яких стилів віддаси своїх майбутніх дітей?

- Почну з азів різних стилів. Гімнастика, бальні танці, основи сучасної хореографії і хіп-хоп обов’язково. Але я не буду своїх дітей заставляти займатися танцями. Примушуватиму тільки у випадку, якщо будуть багато  за компом сидіти. Але якщо бачитиму, що це їм не по душі, то віддам на скрипку :)

-  Якою ти бачиш свою майбутню дружину?

- Розуміючою і люблячою. Це два основні критерії.  Ну і щоб гарна була. Якщо говорити про танці, то це не обов’язково. Може і не танцювати. Але має бути у формі, тримати себе в руках і не їсти ночами. І ще в ній повинна бути якась така штука, яка притягує.

- Що ти танцюватимеш у старості?

- Я буду танцювати хіп-хоп. Можливо, я не буду так качати і виконувати ті елементи, які виконую зараз. І все одно на тому рівні, скільки мені років, буде люксично дивитись.

- Як проходить процес придумування танцю?

- Дуже круто придумую, коли залишаюся на ніч в залі. Приходжу з якоїсь вечірки, замикаюся в студії, включаю музику і всю ніч танцюю. Тоді придумую легко, швидко і круто. Також класно придумується, коли приїжджають  круті танцюристи і ми стаємо «джемити». Є бачення моє і ще одного танцівника. Тоді виходять оригінальні рухи. Отак танець можу придумати за 2 години, хоча інколи буває, що вигадую день-два.

- Як відпочиваєш і проводиш вихідні?

- Зараз я взяв відпустку, але час від часу займаюся організацією різних свят. Ці танці такі ж наркотики. Але я планую просто відпочивати. Сидіти вдома, придумувати проекти і їх реалізацію. Ах, так! Ще хочу з’їздити з сім’єю на море і просто відпочити від всього.

- За твоїми плечима багато досягнень, але яке ти вважаєш найбільш значущим і чому?

- Найбільш значуще це все те, що я робив для свого міста. Є особисті здобутки: перемога на світових, всеукраїнських чемпіонатах. Але найбільше моє досягнення - підняття рівня хіп-хопу у своєму регіоні, на рідній Буковині. Над цим я працював, працюю і працюватиму. Я залишаюся в своєму місті, а не виїжджаю за кордон, як роблять інші, щоб там більше заробляти чи ще щось в цьому роді. Сказати можна тільки одне:  «BUKOVINA FOREVER».

- Ти закінчив факультет психології, але вона все-таки не стала справою твого життя. Чи порадиш нашим читачам ламати стереотипи і також йти за покликом душі?

- Я пораджу не боятися починати і робити те, що до душі. Брати від місця і моменту все, що можна взяти. Навіть при відпочинку з друзями бажаю справді відпочивати, а не поринати у гаджети. А ще - шукати чи підтримки, чи критики від друзів  і робити справді те,  що близьке. І віддаватися цьому на всі 100%.